Ти вирішив втекти з дому?..

Задумайся!

Тобі доведеться:

По-перше, десь жити.

·       Зняти квартиру або зупинитись у готелі ти не зможеш, бо в тебе немає документів.

·      Якщо ти надієшся поселитись у друзів або родичів, то навряд чи вийде, адже дорослі  неодмінно повідомлять батькам, де ти знаходишся.

·       Ти, звичайно, можеш поселитись у підвалі або на вокзалі, однак ці місця не пристосовані  для  проживання дітей: там холодно, брудно, немає гарячої води, теплої вечері та зручного ліжка.

По-друге, самому заробляти гроші.

·       Людей без освіти на роботу не беруть. Винятком є тільки важка фізична праця.

·       Де ж ти збираєшся брати гроші на харчування?

По-третє, жебракувати, поневірятися, голодувати, мерзнути й, врешті решт, шукати спосіб повернутися додому.

А може бути, тобі тільки цього й треба, і твоя мрія:

·       Харчуватися разом з бездомними собаками зі сміттєвого бака;

·       Завести собі у голова стадо прекрасних вошей, а на руках між пальцями – табуни  коростових кліщів;

·       Зустрічати світанок на вулиці або дивлячись у підвальні вікна.

Подумай, чи зможеш ти, враховуючи все це, вирости освіченою вихованою людиною.

Втеча з дому не вирішує жодної проблеми – навпаки, вона створить безліч нових труднощів.

Краще спробуй поговорити по душам з батьком та матір’ю – може це допоможе тобі стати щасливішим.

Шановні батьки!

У період шкільного життя дитина у

14-18 років переживає критичний етап.

Що відбувається?

·       Різка переміна цінностей.

·       Заново оцінюють батьків, друзів, себе.

·       Драми – кохання, розчарування.

·       Цілеспрямованість у майбутнє – вибір професії, вибір сімейного статусу.

·       Розчарування у суспільстві – бродяжництво, алкогольна орієнтація, негативні відхилення у статевому розвитку, захоплення азартними іграми.

·       Інфантилізм – небажання брати на себе відповідальність, приймати рішення.

Це час, коли підліток чекає відповіді на багато запитань.

На питання дитини треба відповідати по мірі їх виникнення, а відповіді повинні враховувати їхній вік.

Щоб Ваше мовчання сприймалось дітьми, як заборона говорити на цю тему.

Тримайте двері відчиненими, будьте готові до розмови у будь-який момент і дозволяйте дітям питати та  заохочуйте, якщо вони знову повертаються до цієї теми.

Намагайтеся запам’ятати, що яке б важке або шокуюче питання не поставив ваш син чи донька – ніколи не треба сердитись.

Не відштовхуйте дитину від себе, інакше вона буде шукати відповідь, де завгодно.

Якщо ви не можете відразу дати відповідь, скажіть про це чесно: мені треба час, щоб подумати  або я обіцяю поговорити з тобою про це.

І обов’язково виконуйте свої обіцянки!

На запитання дитини треба відповідати по мірі їх виникнення, а відповіді повинні враховувати їхній вік.

Інформація повинна до них прийти своєчасно й у доступній формі.

Дитина, молоді люди повинні відчувати, що поруч з ними знаходяться батьки, яким вони довіряють.

Починати говорити з дітьми ніколи не пізно, але краще це зробити зараз!