Родина – це природний осередок найглибших людських почуттів, де дитина засвоює основи моралі серцем і душею, коли розвиваються почуття доброти, чуйності, любові до всього живого. Батьки – головні природні вихователі дитини. Основний чинник у формуванні особистості – це виховний клімат сім’ї. Рідна домівка – не тільки місце притулку, дах над головою, а й родинне вогнище, місце захисту від життєвих негараздів.

Рекомендації батькам :

1.Виховує все: люди, речі, явища, але на першому місці батьки і педагоги.

Учити жити – це значить передати із серця в серце моральні багатства. І передає ці багатства той, хто з колиски пестить дитину, хто дбайливою рукою підтримує її перший крок, хто веде її за руку першою стежинкою життя. Це мати, батько і вчитель.

2.Виховання починається із дня народження.

Перше, із чого дитина починає пізнавати світ, - це ласкава материнська усмішка, тиха колискова пісня, добрі очі, лагідні обійми. З усього цього складається перше уявлення про добро і зло.

3.У сімейному вихованні вирішальну роль відіграє морально-політичне обличчя батьків.

Могутньою виховною та облагороджуючою силою для дітей сім’я стає тільки тоді, коли батько і мати бачать високу мету свого життя, живуть в ім’я високих цілей, що збільшують їх в очах дитини.

4.Турбота батька і матері про здорову сім’ю.

Справжня мудрість вихователя – батька, матері – в умінні дати дитині щастя дитинства – це спокійне домашнє вогнище.

5. Сім’я – це первинний колектив українського суспільства.

Чи почуває дитина, що блага її життя – наслідок великої праці батьків, турботи люблячих її людей? Адже без них, без їхньої праці й турботи вона просто не могла б існувати. Тут криється велика небезпека – виростити людину егоїстичну, яка вважає, що головне – її особисті потреби, а все інше – другорядне. Є лише один шлях: учити дитину робити добро для нас, батьків, вихователів; учити дітей розуміти й переживати всім серцем, що вона живе серед людей і що найглибша людська радість – жити заради когось.

6.Готових рецептів сімейного виховання немає.

Є люди, здатні тільки родити, але не здатні по-справжньому народжувати. Повнокровна й гармонійна особистість народжується материнською і батьківською мудрістю. Народження людини – велике і важке діяння, щаслива і складна праця, яка називається вихованням.

Поради батькам першокласників

1. 1.Вранці піднімайте дитину спокійно, з посмішкою та лагідним словом. Не згадуйте вчорашні прорахунки, особливо мізерні, не вживайте образливих слів.

2. 2.Не підганяйте її, розрахувати час – це ваш обов’язок, якщо ж ви цю проблему не вирішили, - провини дитини у цьому немає.

3. 3.Не посилайте дитини в школу без сніданку: в школі вона багато працює, витрачає силу.

4. 4.Відправляючи дитину до школи, побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів, без подібних застережень: “Дивись, поводь себе гарно!”, “Щоб не було поганих оцінок” тощо. У дитини попереду важка праця.

5. 5.Забудьте фразу: “Що ти сьогодні отримав?”. Зустрічайте дитину спокійно, не сипте на неї тисячу запитань, дайте їй розслабитись (згадайте, як вам тяжко після робочого дня), Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитись, не відмовляйте їй у цьому, вислухайте, на це ви не витратите багато часу.

6. 6.Якщо дитина замкнулась, щось її турбує, не наполягайте на поясненні її стану, хай заспокоїться, тоді вона все сама розкаже.

7. 7.Зауваження вчителя вислуховуйте без присутності дитини. Вислухавши, не поспішайте сваритися. Говоріть з дитиною спокійно.

8. 8.Після школи дитина не повинна зразу сідати за виконання завдань, необхідно 2-3 години відпочити (на ГПД діти гуляють до 15 години). Найоптимальніший час для виконання завдань – з 15 до 17 години.

9. 9.Не можна виконувати завдання без перерви. Через кожні 15-20 хвилин необхідно відпочити 10-15 хв.

10. 10.Під час виконання завдань не стійте над дитиною, давайте їй можливість самостійно працювати. А коли вже потрібна допомога, то без крику, спокійно, з похвалою та підтримкою, вживаючи слова: “не хвилюйся”, “ти все вмієш”, “давай поміркуємо разом”, “згадай, як пояснював вчитель” тощо.

11. 11.При спілкуванні з дитиною не вживайте виразу: “Якщо ти будеш добре вчитись, то…”. Часом умови ставлять важкі й тоді ви опиняєтесь у неприглядному стані.

12. 12.Протягом дня знайдіть (намагайтесь знайти) півгодини для спілкування з дитиною. В цей час найважливішими повинні бути справи дитини, її біль, її радощі.

13. 13.У сім’ї повинна бути єдина тактика спілкування всіх дорослих з дитиною. Всі суперечки щодо виховання дитини вирішуйте без неї. Коли щось не виходить, порадьтесь з вчителем, психологом. Не зайвим буде почитати літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного.

14. 14. Завжди будьте уважними до стану здоров’я дитини, коли щось турбує її: головний біль, поганий стан. Найчастіше це об’єктивні показники втомлення, перевантаження.

15. 15.Знайте, що навіть великі діти (7-8 років) люблять казки, особливо перед сном, або пісню, лагідні слова. Не лінуйтесь зробити це для них. Це їх заспокоїть, зніме денне напруження, допоможе спокійно заснути і відпочити. Не нагадуйте перед сном про неприємні речі, про роботу. Завтра новий трудовий день і дитина повинна бути готова до нього. А допомогти в цьому їй повинні батьки своїм доброзичливим ставленням. Чекати ж якогось дива від дитини, радісних поривів душі, доброти треба терпляче, відшукуючи ці риси в дитині, постійно заохочуючи її.

Поради батькам дітей молодшого шкільного віку

Розвивайте інтерес дітей до навчання, дбайливе ставлення до природи, навколишнього середовища; прагнення сумлінно виконувати обов’язки членів сім’ї, колективу у якому вони перебувають.

Привчайте дітей доводити справу до кінця.

Виховуйте у дітей чесність, поважне ставлення до батьків, жінок, людей похилого віку, хворих, інвалідів; виховуйте повагу до культурно-національних, духовних, історичних цінностей України.

Перевіряйте, чи правильно діти витрачають гроші, які ви їм даєте.

Учіть дітей берегти речі, майно: своє і своїх товаришів, державне.

Дбайте, щоб ваша дитина самостійно виконувала домашнє завдання.

Вимоги батька й матері не повинні бути різними.

Закон України “Про освіту” (витяг) Стаття 59. Відповідальність батьків за розвиток дитини.

1.Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості.

2.На батьків покладається однакова відповідальність за виховання і розвиток дитини.

3.Батьки та особи, які їх замінюють, зобов’язані:

· постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їхніх природних здібностей;

· поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до України, рідної мови, культури, сім’ї, повагу до національних, історичних, культурних цінностей інших народів;

· сприяти одержанню дітьми освіти у закладах освіти або забезпечувати домашню освіту відповідно до вимог до її змісту, рівня та обсягу;

· виховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини.

Стаття 60. Права батьків

Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:

· вибирати заклад освіти для неповнолітніх дітей;

· обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування в закладах освіти;

· звертатися до органів державного управління освітою з питань навчання, виховання дітей.

Поради батькам дітей середнього шкільного віку

Залучайте дітей до хатньої і суспільної праці, точно визначайте коло їх обовязків.

Учіть підлітка:

· цінувати дружбу, поважати суспільну думку;

· правильно оцінювати свою поведінку й поведінку інших;

· порівнювати свої дії з діями інших, робити відповідні висновки.

Виховуйте:

· витримку, наполегливість, готовність переборювати труднощі;

· чесність, правдивість, уміння відстоювати честь свою, родини, колективу тощо.

Виробляйте звичку сумлінно виконувати завдання, доручення вчителів, батьків, учнівського колективу.

1.Ні за яких обставин не заглядайте в портфель і кишені дитини. Навіть якщо вам здається, що ви все повинні знати про своїх дітей.

2.Коли ваша дитина прокидається, скажіть їй “Доброго ранку!” і не чекайте відповіді. Почніть день бадьоро, а не із зауважень і сварок.

3.Коли дитина повертається зі школи, запитайте: “Що сьогодні було цікавого?”.

4.Намагайтесь, щоб дитина була прив’язана до помешкання. Повертаючись додому, не забувайте сказати: “А все-таки, як добре вдома!”

5.Ваша дитина принесла бали за семестр. Знайдіть за що її похвалити.

6.Постійно говоріть дитині: “Ти гарний, але не кращий за інших”.

7.Скажіть дитині: “Не будь чепуруном – у класі не люблять чепурунів, не будь і замазурою – у класі таких не люблять. Будь просто акуратним”.

8.Коли ви роздратовані, почніть говорити з дитиною тихо, ледь чутно, тоді роздратованість відразу проходить.

9.Коли дитина виходить з будинку, обов’язково проведіть її до дверей і скажіть: “Не квапся, будь обережний”.

10.Коли син чи дочка повертається зі школи, зустрічайте його (її) біля дверей. Дитина повинна знати, що ви раді її поверненню, навіть якщо вона провинилися.

Поради для мам

Любіть своє дитя, але не балуйте , не губіть його.

Виховуйте вдячність у дитини. Якщо немає зворотної любові на вашу самовідданість – вважайте, що діти тільки споживають вашу любов.

Будьте другом дітей, але не приятелем. Будьте поруч із дітьми. Будьте доброю.

Учіть дітей думати не про речі, а про справу.

Поради для тат

У дітей, які не знають, що їм робити в години дозвілля, уражається і голова, і серце, і моральність. Допоможіть своїм дітям вибирати корисне заняття. “Не судіть дитину за знаннями, судіть її за стараннями, моральними якостями, апелюйте не тільки до розуму, а насамперед до серця дитини. Учіть дитину людяності – тоді вона полюбить працю, навчіться бути старанною”.

“Не можна зводити духовний світ маленької людини до навчання. Якщо ми прагнутимемо до того, щоб усі сили душі дитини були поглинені уроками, її життя стане нестерпним. Вона повинна бути не тільки школярем, а насамперед людиною з багатогранними інтересами, запитами, прагненнями” (В.А. Сухомлинський).

Піклуйтеся про те, щоб дитяче серце не озлоблювалося, не стало холодним, байдужим, жорстоким унаслідок виховання ременем, потиличником, стусанами.

Фізичне покарання – це показник не тільки вашої слабкості, розгубленості, безсилля, а й педагогічного безкультур’я. Ремінь убиває в дитячому серці чутливість.

Уникайте ставити дитину в становище, коли та змушена оборонятися лінощами.

Говоріть із дитиною так, щоб не залишалося ніяких сумнівів у тому, що ви керуєтесь турботою, занепокоєнням, а не бажанням відмежуватися від неї чи скривдити, образити.

Будьте справедливі й чесні зі своїми дітьми.

Не забувайте поділитися зі своїми дітьми удачами і прикрощами на роботі – і вони відкриватимуть вам свої таємниці, чекатимуть вашої поради, підтримки.

Навчіть сина чи дочку вважати, що іграшковий автомобіль із поламаним колесом, ведмедик із відірваною лапою страждають від болю так само, як поранене пташеня: це виховує чуйність і доброту.

Враховуйте основні методи виховання: переконання, вправи, стимулювання. Не забувайте підвищувати свою педагогічну майстерність виховання, читайте статті про виховання.

Рекомендації щодо подолання конфлікту

Якщо реакція дитини помітно відрізняється од тієї, яку можна очікувати в даній ситуації, проаналізуйте: які глибинні проблеми або потреби тривожать дитину?

Намагайтесь прийняти погляд вихованця, подивитися на суть конфлікту його очима: що він може думати про дану ситуацію?

Оцініть свою поведінку з погляду своєї дитини: що ви могли зробити такого, чого б ваші діти не зрозуміли?

Осмисліть ситуацію: можливо, на даний момент ваш вихованець відчуває тиск певних обставин, які могли спровокувати таку реакцію.

Поміркуйте над тим, як ненав’язливо запропонувати обговорення реальних причин конфлікту.

Продемонструйте дитині, що ви усвідомлюєте її потреби, що виявляєте про неї турботу.

Виявляйте готовність зосередити свою увагу на інтересах, потребах дитини. Покажіть, що ви розумієте, як їй важко, і зробіть усе для того, щоб підтримати її.

Спробуйте поділитися з дитиною своїми турботами про виникнення конфлікту в спокійній обстановці, уважно вислухайте її. Зробіть наголос на тому, що ви хочете усунути проблему і сконцентрувати свою увагу на її вирішенні. Недоцільно припускати взаємних звинувачень і роздратувань з приводу того, що сталося раніше в стосунках між дорослими та дітьми.

Рекомендації щодо подолання дитячих конфліктів

Перш за все проаналізуйте свою власну поведінку і установки по відношенню до дітей. До кого з них ви ближче емоційно? Можливо з кимось з ваших дітей ви пов'язуєте які-небудь особливі сподівання? Хтось із них нагадує вам ваших власних батьків? Ви чекаєте, щоб старша дитина вела себе як доросла, навіть якщо їйвсього сім років? У вас є схильність звинувачувати одну дитину більше, ніж іншу? Навіть якщо такі звинувачення здаються цілком виправданими, це може вказувати на вашу необ'єктивність. Якщо ви переконані, що ваш чоловік дуже поблажливий, то ви можете компенсувати це своєю строгістю. Жоден з вас не об'єктивний у даній ситуації. Постарайтеся спочатку подолати власну упередженість до дитячих конфліктів.

Вимагайте, щоб діти просили дозволу один у одного, перш ніж позичити якусь річ або пограти з нею. Допомагайте дітям точно позначати межі власної території. Що призначена для загального користування, а що належить кожному з них. Це позбавить власника від постійної загрози непрошеного вторгнення і задасть правила для вирішення спорів.

Намагайтеся не втручатися відразу в суперечки дітей, якщо вони не ризикують поранити один одного. Часто в дитячій підсистемі встановлюється природна для їх віку ієрархія. Якщо на питання "Чи хочете, щоб я допоміг вам вирішити цей спір?" діти відповідають "ні", то краще дати їм шанс все вирішити самостійно.

Допомагайте вашим дітям домовлятися. Будьте посередником, а не суддею в їхніх суперечках.

Перший крок - це викласти суть проблеми. Наприклад: "У нас тільки одна така гра, а ми обидва хочемо пограти в неї". Більшість сварок буває через образи, глузування і несправедливість. Тому, дуже корисно попросити кожного з дітей коротко викласти точку зору свого опонента, щоб переконатися, що він все чув і зрозумів.

Другий крок - це спільно знайти можливе рішення. Попросіть дітей скласти перелік можливих шляхів і способів вирішення конфлікту. Підкресліть, що жоден з них не буде грати в цю гру до тих пір, поки обидва не прийдуть до згоди. Спонукайте відповідати дітей на запитання: "Що повинно відбутися, щоб твій брат (сестра) визнали це рішення справедливим?".

Третій крок - затвердити остаточний план розв'язання спору. Якщо питання серйозне і згода все ще не досягається, виносьте проблему на "сімейну раду" і використовуйте ресурси інших членів сім'ї.

Використовуйте зміну обстановки для зменшення емоційного напруження: "Я пропоную зараз перейти на кухню і прошу вас не йти звідти, поки ви не вирішите ваш спір". Часто така проста дія допомагає дітям заспокоїтися і почати обговорювати проблему.

Тренуйте навички співробітництва в спокійній обстановці. Спробуйте разом з дітьми згадати вже дозволену сварку і основні кроки вирішення конфлікту. Ця репетиція може бути навіть кумедна. Хваліть обидві сторони за проявлені зусилля, відзначаючи щонайменші рухи у бік вирішення протиріч: "Мені сподобалося, коли ти стримав себе і, незважаючи на образливе слово, продовжував обговорювати ситуацію. Дуже добре, що ти запропонувала цілих три варіанти рішення".

Створюйте спеціальний простір для безпечного відреагування агресії. Це можуть бути взаємні ігри або карикатури, рітуалізована битва подушками. Забороняйте бійки серйозно поза "п'ятихвилинками ненависті", караючи обох дітей без розгляду "Хто перший почав".

Будьте чуйні до переживань ваших дітей. Копайте глибше. Можливо конфлікт з сестрою виник як спосіб висловити негативні почуття з іншого приводу? Можливо був важкий день у школі? Зрадив друг? Якщо ви підозрюєте, що в основі сварки лежить якась інша причина, то поговоріть про це з ним особисто. Ваше розуміння емоційного стану дитини - найкраща гарантія для побудови з ним відносин і поліпшення його поведінки.

Структурні методи вирішення конфлікту

К. Томас і Р. Кілмен виділяють наступні п'ять основних стилів поведінки в конфліктній ситуації: пристосування, ухилення, протиборство, співробітництво і компроміс. Відповідно існують такі методи їх вирішення:

Метод ухшіення. Він базується на тому, що людина намагається відійти від конфлікту, уникнути ситуації, що провокує протиріччя та уникнути обговорення питання, що приводить до конфлікту.

Метод примушування. Тут перемагають спроби примусити прийняти свою точку зору будь-якою ціною, небажання цікавитися думкою інших. Особа при цьому поводить себе агресивно та впливає на опонентів силою влади. Цей стиль ефективний, коли керівник має велику владу над підлеглими. Недоліком цього стилю є те, що придушується ініціатива підлеглих і не враховуються їх думки, фактори, оскільки береться до уваги одна точка зору.

Метод згладжування. Цей стиль характеризується поведінкою, яка продиктована переконанням, що не варто злитися, оскільки це негативно позначається на всіх. І потрібно стимулювати почуття спільності між членами колективу.

Метод співробітництва означає, що члени колективу активно беруть участь у пошуку рішення, яке б задовольняло всіх учасників суперечки, не забуваючи своїх інтересі», проводиться відкритий обмін думками всіх учасників конфлікту.

Метод компромісу. Він характеризується прийняттям точки зору іншої сторони, але тільки до певної межі. Це дуже цінується в управлінських ситуаціях, оскільки зводить до мінімуму недоброзичливість і дає можливість вирішити конфлікт, щоб задовольнити всі сторони. Але слід пам'ятати, що використання цього методу на ранній стадії розвитку конфлікту може зашкодити справі та її вирішенню.

Вирішення проблем — це визнання розбіжностей у думках і готовність ознайомитися з іншими точками зору, щоб краще зрозуміти причину конфлікту та знайти вихід, прийнятний для всіх сторін.

Отже, в складних ситуаціях, де різноманітність підходів і точна інформація є запорукою для прийнята розумних рішень, появу конфліктних ситуацій потрібно навіть стимулювати, використовуючи її як один із засобів вирішення проблем. Однак при цьому треба володіти способами вирішення та виходу з конфліктних ситуацій.

Також слід пам'ятати, що способи вирішення конфліктів, час, який на це витрачається, у людей з різними індивідуально-психологічними характеристиками відмінні. Наприклад, холерик вирішує все швидко, напористо, і для нього краще фати, ніж бути у невизначеності. Меланхолік довго розмірковує, все зважує, не приступає до дій, тому що перший крок, на його думку, перекриває інші можливості.

Характер, як індивідуальна риса психологічного складу особистості, проявляється в поведінці, ставленні до оточуючого світу. І це повинен врахувати керівник, і впливати на людину так, щоб не зашкодити ні людині, ні підприємству, ні самому колективу[2, c. 96-98].

Для управління конфліктом можна використати дві стратегії: попередження й вирішення, причому стратегія вирішення залежно від ситуації реалізується двома способами — примусом і переконанням, підкріпленим засобами стимулювання.

Стратегія попередження конфлікту - сукупність заходів організаційного і роз'яснювального характеру, а саме: покрашення умов праці, більш справедливий розподіл ресурсів, винагороди, зміна структури організації, системи управління нею, забезпечення виконання правил внутрішнього розпорядку, службовий етикет.

Стратегія вирішення конфлікту спрямована на те, щоб змусити або переконати конфліктуючі сторони припинити ворожі дії і приступити до переговорів, знайти оптимальне рішення, яке б виключало поразку будь-якої сторони і визначило б напрям ефективної діяльності.

Реалізуючи цю стратегію, керівник доводить неможливість досягнути за допомогою конфлікту бажаної цілі. Далі керівник визначає причини виникнення конфлікту, його межі, позиції сторін, інтереси, і разом з учасниками знаходить шляхи виходу із даної ситуації. При необхідності керівник застосовує адміністративні методи впливу, або організовує проведення переговорів.

Переговори — це набір тактичних прийомів, спрямованих на пошук взаєморозумінь між конфліктуючими сторонами.

Вирішення конфліктів — це усунення повністю або частково причин, які провокують конфліктну ситуацію. Успішне вирішення конфліктів передбачає:

визнати існування конфлікту, тобто визнати його учасників, наявність протилежних цілей;

визначити можливості переговорів, уточнити, які мають вестись переговори, з посередником чи без нього;

узгодити процедуру переговорів, визначити, де, коли і як почнуться переговори, тобто обговорити терміни, місце, процедуру ведення переговорів, початок сумісної праці;

уточнити коло питань, які є предметом конфлікту;

розробити варіанти рішень. Сторони при сумісній роботі розробляють декілька варіантів рішень з урахуванням затрат на кожну із них, і з урахуванням можливих наслідків;

прийняття узгодженого рішення;

реалізація прийнятого рішення.

Пояснення вимог до роботи. Одним з кращих методів управління,що попереджає дисфункціональний конфлікт, - пояснення того, які результати очікуються від кожного співробітника і підрозділу. Тут повинні бути згадані такі параметри як рівень результатів, якій повинен бути досягнутий, хто надає і хто отримує різноманітну інформацію, система повноважень і відповідальності, а також чітко визначені політика, процедури і правила. До того ж, керівник засовує всі ці питання не для себе, а з тим, щоб його підлеглі добре зрозуміли, чого від них чекають і в якій ситуації.

Координатні і інтеграційні механізми. Ще один метод управління конфліктною ситуацією – це використання координаційного механізму. Один з самих розповсюджених механізмів - ланцюг команд. Як ще давно відмічав Вебер і представники адміністративної школи, встановлення ієрархії повноважень підпорядковує взаємодію людей, прийняття рішень і інформаційні потоки всередині організації. Якщо два чи більше підлеглих мають розбіжності з якогось питання, конфлікт можна уникнути, звернувшись до їх спільного керівника, пропонуючи йому прийняти рішення, принцип єдиноначалія полегшує використання ієрархії для управління конфліктною ситуацією, так як підлеглий чудово знає, чиїм рішенням він повинен підкорятись.

В управлінні конфліктною ситуацією дуже корисні засоби інтеграції, такі як управлінчеська ієрархія, використання служб, що здійснюють зв’язок між функціями: міжфункціональні групи, цільові групи і міжвіддільські наради. Дослідження показали, що організації, які підтримували потрібний для них рівень інтеграції, домоглися більшої ефективності, ніж ті, які не зробили цього.

Загальноорганізаційні комплексні цілі. Становлення загально організаційних комплексних цілей - ще один структурний метод управління структурною ситуацією. Ефективне здійснення цих цілей потребує спільного зусилля двох чи більш співробітників, груп чи відділів. Ідея, яка закладена в ці вищі цілі – направити зусилля всіх учасників на досягнення спільної мети.

Компанія намагається зменшити можливості конфлікта, висловлюючи загальноорганізаційні комплексні цілі, щоб досягти більшої згрупованості і діяльності усього персоналу.

Приводячи компанію «МакДоналдс» в ролі приклада організації, сформулювавшій комплексні цілі для всіх співробітників, професори Паскаль і Атос говорять: «Починаючи будувати свою імперію ресторанів швидкого обслуговування, «МакДоналдс» направив увагу не лише на ціни, якість і долю ринку. Керівництво компанії вважало, що вони дійсно надають послугу американцям, що мають обмежені засоби існування. Ця соціальна «місія» надала більшої ваги оперативним цілям. Повари і офіціанти в закладах, працюючих під вивіскою «МакДоналдс», віднеслись до ціх цілей більш вищого порядку як до корисного заходу, що допомагає витримати загальнофірмову сувору систему контролю за якістю. Дотримуватись високих стандартів було легше, коли вони надавались в контексті допомоги суспільству» [7;c. 73].

Структура системи винагород. Винагороди можна використовувати як метод управлення конфліктною ситуацією, впливаючи на поведінку людей, щоб уникнути дисфункціональних наслідків. Люди, які вносять свій внесок в досягнення загальноорганізаційних комплексних цілей, допомагають іншим групам організаціїи намагаються підійти до вирішення проблеми комплексно, повинні винагороджуватись благодарністю, премією, вдячністю чи підвищеннямпо службі. Не менш важливо, щоб система винагород не заохочувала неконструктивну поведінку окремих осіб чи груп.

Систематичне скоординоване використання системи винагород і заохочувань тих, хто сприяє здійсненню загально організаційних цілей, допомагає людям зрозуміти, як їм слід діяти в конфліктній ситуації, щоб це відповідало побажанням керівництва.

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ З ВИКОРИСТАННЯ

ЕФЕКТИВНИХ СТРАТЕГІЙ ВИРІШЕННЯ КОНФЛІКТІВ

1. «Виграти – виграти».

У чому полягають мої справжні потреби? Чого прагне протилежна сторона? Чи хочу я благополучного виходу для нас обох?

2. Творчий підхід.

Які нові можливості розкриваються цією ситуацію? Замість того щоб думати, «як це могло б бути», чи бачу я нові можливості в тому «що є»?

3. Емпатія.

Як би я почувався на місці протилежної сторони? Що намагається сказати протилежна сторона? Чи вислухав я думку іншої сторони як слід? Чи знає протилежна сторона, що я її чую?

4. Оптимальне самоствердження.

Що я намагаюсь змінити? Як я можу сказати про це без обвинувачень? Чи відповідають мої слова моїм почуттям, а не моїм думкам про те, хто правий, а хто винний? Чи дотримуюсь я формули «Будь м’яким із людьми і жорстким з проблемою»?

5. Спільна влада.

Чи не зловживаю я своєю владою? Чи не зловживає своєю владою протилежна сторона? Чи не можемо ми співпрацювати замість того, щоб сперечатися?

6. Управління емоціями.

Що я відчуваю? Чи покладаю я на когось провину за свої почуття? Що я хочу змінити? Чи позбавився я бажання покарати протилежну сторону? Що я можу зробити для того, щоб краще володіти своїми почуттями?

7. Готовність вирішити конфлікт.

Чи дійсно я хочу вирішити конфлікт? Чим викликана моя образа: минулим неприємним інцидентом, потребою, яку я ніяк не можу задовольнити, моєю упередженістю, у якій я ніяк не можу зізнатись собі.

8. Картографія конфлікту.

У чому полягає питання, проблема конфлікту? Хто його головні учасники? Визначте потреби кожного учасника конфлікту (тобто порушення яких інтересів призвело до виникнення конфлікту). Що слід зробити, щоб знайти розумний вихід із складної ситуації?

9. Розробка альтернатив.

Які варіанти розвитку конфлікту можна передбачити? Визначте найбільш прийнятий для всіх сторін.

10. Переговори.

Чого я хочу добитись? Сформуйте чітке уявлення про загальний результат, тоді Ви зможете визначити свою подальшу поведінку. Як можна добитись справедливого результату, прийнятного для всіх? Чи не ігнорую я пропозиції іншої сторони? Чи не наполягаю лише на своїх доводах? Які питання я згоден включити в спільну згоду?

11. Посередництво.

Чи можемо ми самостійно вирішити проблему? Можливо, нам потрібен посередник? Хто може стати посередником у вирішенні конфлікту? Чи підходить мені роль посередника у вирішенні конфлікту? Як я маю діяти, щоб не образити жодну з конфліктуючих сторін?

12. Розширення кругозору.

Чи бачу я всю картину конфлікту, а не лише власну позицію в ньому? До чого може у майбутньому призвести заглиблення конфліктної ситуації?

Комунальний заклад освіти "Вечірня (змінна) середня загальноосвітня школа №4" Дніпровської міської ради

Поради батькам