ПОПЕРЕДЖЕННЯ СУІЦИДАЛЬНОЇ

ПОВЕДІНКИ  ДІТЕЙ  ТА  ПІДЛІТКІВ

Методичні рекомендації для педагогів, практичних психологів,     соціальних педагогів, батьків

І. Вступ

         Сьогодні Україна увійшла до групи країн із високим рівнем суіцидальної активності (більше 20 самогубств на 100 тис. населення). При цьому даний показник збільшився з 19,0 випадків на 100 тис. населення в 1996р. до 29,6 в 1998р. (серед дитячих суїцидів відповідно з 5 до 7 випадків).

         Актуальність дитячої проблематики в суіцидології визначається нагальністю завдань профілактики самогубств серед учнівської молоді. Згідно з результатами соціально-психологічних досліджень 27,2% дітей віком  10 – 17 років іноді втрачають бажання жити, 17,8%  - вважають, що нікому немає до них справ, 25,5% - не завжди можуть розраховувати на допомогу близької людини, 51,9% - не стримуються в ситуації конфлікту.

         Характерним для мотивації підліткових самогубств є превалювання почуттів безнадії та безпорадності, підвищена чутливість до образи власної гідності, максималізм в оцінках подій і людей, невміння передбачати справжні наслідки своїх вчинків. Властива періоду становлення особистості самовпевненість у поєднанні з вищевказаними рисами породжує відчуття безвихідності, фатальності конфлікту, загострює переживання відчаю та самотності. При такому внутрішньому стані навіть незначний стрес може привести  до небезпеки суїциду дитини або підлітка.

Суіцид не можна серйозно вивчати за межами контексту соціального оточення конкретної людини. Обов’язково треба брати до уваги актуальні потреби, цілі і прагнення оточуючих. Важливо зрозуміти не тільки переживання суіцидального індивіда, а й емоційний клімат сім’ї.

ІІ.   Фактори, які впливають на суцідальну поведінку     в молодому віці

    Суіцидальна спроба

       Якщо в минулому людини була спроба самогубства, то це є ознакою того, що завершений суїцид може  статись у майбутньому.

       Деякі суіцидальні спроби не сприймаються оточуючими як серйозні, дуже часто люди реагують на них роздратованими зауваженнями на зразок: «Вона просто хотіла привернути до себе увагу». Проте статистика свідчить, що 12 % осіб які здійснили суіцидальну спробу, обов’язково через рік – другий зроблять повторну спробу і досягнуть бажаного. Чотири із п’яти суіцидантів, котрі покінчили із собою, робили такі спроби в минулому хоча б один раз. Після першої «невдачі» багато хто робить висновок: « Я зроблю це наступного разу», і в ситуації психічного стресу  чи душевного хаосу згадує про своє рішення.

        Суіцидальна загроза

        «Популярний» міф про те, що «ті, що говорять про самогубство, ніколи цього не зроблять», як уже доведено, є небезпечним і хибним. Навпаки, багато людей, які покінчили з собою, на передодні говорять  про це, повідомляючи про свої наміри. Спочатку загроза може бути підсвідомим проханням про допомогу, захист і втручання. Пізніше коли не  знаходиться   нікого, хто б міг допомогти, людина може призначити час і визначити спосіб самогубства.

      Деякі суіциданти досить чітко говорять про свої наміри. Існують прямі твердження: « Я не можу цього витримати. Я не хочу більше жити. Я хочу покінчити з собою». Часто вислови можуть бути замаскованими: « Ви не повинні за мене турбуватись. Я не хочу створювати вам проблеми», « Я хочу заснути і більше ніколи не прокинутись», « Скоро, дуже скоро цей біль буде позаду», « Вони дуже пожалкують коли я їх залишу», «Мені б хотілося знати, де батько ховає рушницю». Які б не були ці небезпечні вислови - у формі відкритих заяв чи вміло замаскованих натяків, у кожному випадку вони неповинні ігноруватися оточуючими.   

       Підготовка до самогубства залежить від особливостей людини і зовнішніх обставин. Іноді показники суіцидів невербальними. Дуже часто вони зводяться до того, що називається «приведенням до ладу їх справ». Для одного це може зазначити оформлення заповіту, для іншого - написання довгих листів, розв’язання  суперечок і конфліктів з рідними і близькими. Підліток може сентиментально дарувати цінні особисті речі. Остаточні приготування можуть бути зроблені дуже швидко і потім миттєво наступити суіцид.

    Ситуаційні фактори

     У кризових обставинах людини особливо схильні до самогубства, вони втрачають всі перспективи і орієнтири. Прогнози на майбутнє здаються безнадійними.

      Такі серйозні стресові ситуації, як хвороба, економічні негаразди, смерть близьких або сімейні проблеми часто перевищують можливості захисних механізмів людини. В результаті кризи з’являються  відчай і безпорадність. Ситуаційні фактори досить часто призводять до суіцидальної реакції.

    Аналіз ситуаційних факторів, що сприяють суіциду, показує, що:

{C}-          ризик суіциду високий у людей з прогресуючим захворюванням. Фактор прогресуючого захворювання є більш значущим для суіцидального ризику, ніж втрата працездатності;

{C}-          економічні негаразди, з якими зустрічається людина, стосуються більш широкої сфери, аніж просто матеріальне забезпечення. Безумовно вони породжують проблеми, пов’язані з харчуванням, одягом, житлом. Але при цьому ставиться під сумнів компетентність і спроможність особи, яка попала у фінансову скруту. Вона почуває себе невдахою з невизначеним майбутнім і розглядає самогубство як оптимальне вирішення ситуаційної дилеми;

{C}-          після смерті дорогої людини з’являється почуття, що життя вже ніколи не стане таким, як було раніше. Руйнується звичайний стереотип сімейного життя. Можливому суіциду, як правило, у часі передує велике горе. Протягом багатьох місяців після поховання спостерігається заперечення реальності, соматичні дисфункції, панічні розлади, апатія, вороже ставлення до друзів і родичів, поглиблюється відчуття провини, ідеалізується втрата. В цих умовах суіцид може здатися звільненим від психічної болі або можливості зустрічі з тим, хто був дорогим і пішов назавжди. Самогубство можна розглядати і як самопокарання за помилки, допущені стосовно людини, яка померла;

{C}-          за багатьох обставин розлучення і сімейні конфлікти можуть сприйматися як події важчі, аніж смерть. Особливо ускладнюється ситуація, коли в неї втягнуті діти і виникають проблеми з їх опікою чи вихованням. Тяжка сімейна атмосфера глибоко травмує як батьків, так і дітей. Дослідження показують, що багато людей, які покінчили з собою, виховувались у неповній сім’ї;

{C}-          важливе значення мають сімейні фактори. Щоб зрозуміти людей, схильних до суіциду, потрібно добре знати їх сімейне життя, оскільки воно відображає емоційні порушення у членів сім’ї. Від особливостей сімейного оточення залежить вияв потенціалу самознищення. Було встановлено, що батьки багатьох підлітків, які вдалися до суіциду, раніше були подавлені і також думали про самогубство.

         В окремих випадках членів сім’ї може охоплювати гнів і обурення. Щоб звільнитися від негативних емоцій, вони інколи підсвідомо обирають одного з близьких об’єктом колективної агресії. На жаль, той, хто став такою «жертвою», часто не знає, як подолати недоброзичливість, захистити себе і правильно вийти з цієї ситуації. У цьому разі самогубство є просто виявом тих антисоціальних імпульсів, які були притаманні іншим членам сім’ї.

        У випадку таких кризових ситуацій, як смерть близьких, розлучення або втрата роботи, сімейна атмосфера стає тривожною. Як правило хтось повинен відповідати за невдачі. Частіше обирається найвразливіший член сім’ї, найменш агресивний і неспроможний відстояти свою думку і заперечити. Йому неодноразово повідомляють, що саме він являється «поганим» і «відповідальним за всі ці негаразди». Його навіть можуть звинуватити в смерті близької людини, хоч для цього й не має об’єктивних причин. Бувають ситуації, коли люди ідуть із життя, щиро сподіваючись, що лише так вони можуть захистити тих, кого найбільше люблять. Більше того, суіцидогенна сім’я  буває впевнена, що, таким чином, як самогубство, можна вирішити проблеми інших. 

         Емоційні порушення

         Емоційні переживання є важливими ознаками потенційного суїциду. Будь-який міжособистісний конфлікт – завжди серйозне попередження.

         Більшість потенційних самогубців страждають від депресії, яка часто починається поступово з тривоги і апатії. Люди можуть не усвідомлювати її початку. Вони тільки помічають, що останнім часом стали пригніченими, засмученими. Майбутнє бачиться тьмяним і здається, що нічого не можна змінити. Часто вони звертаються до думки, що мають онкологічне, психічне чи якесь інше невиліковне захворювання. Перед суїцидом люди починають багато думати про смерть. Їм стає важко виконувати свої обов’язки, прийняти найпростіше рішення. Вони скаржаться на нездужання, втомлюваність, їм не вистачає життєвої енергії.

         Ознаками емоційних порушень є такі зміни:

{C}-          втрата апетиту або імпульсивне переїдання, безсоння або підвищена сонливість протягом останніх днів;

{C}-          скарги на соматичне нездужання (болі в животі, головні болі, постійну кволість);

{C}-          зневажливе ставлення до своєї зовнішності;

{C}-          постійне відчуття самотності, провини або суму;

{C}-          відчуття апатії під час перебування у звичному оточенні або при виконанні роботи, яка раніше приносила задоволення;

{C}-          уникання контактів, ізоляція від друзів і сім’ї, перетворення на людину-одинака;

{C}-          порушення уваги із зниженням якості виконуваної роботи;

{C}-          заглиблення в роздуми про смерть;

{C}-          відсутність планів на майбутнє («Чому це мене повинно хвилювати? Адже завтра я можу померти.»);

{C}-          різкі вияви гніву, які виникають через дрібниці.

Ознаки суіцидальних намірів різні залежно від віку. У підлітків

явним натяком   на суіцидальні тенденції є зловживання наркотиками та алкоголем. Приблизно половина молодих людей, які здійснили суїцид, перед цим самостійно приймали ліки. В середньому віці – це неможливість примирення або контролю над ситуацією, часто у випадку психосоматичного захворювання. У людей похилого віку показником суіцидальних думок можуть бути розмови про «відмову» від будь-чого.

         Ще один суіцидологічний аспект з’являється у випадку стійких емоційних та психічних розладів. Невротик не втрачає зв’язку з оточуючою дійсністю, але у нього відсутня довіра до світу, через що він стає підозрілим і тривожним, з’являється безпричинний страх, внутрішня напруга.  Характерологічні або особистісні проблеми можуть виникати і через брак моральних норм, критичності мислення або нормальних стосунків з оточуючими.

         Психози протікають важче, ніж неврози. Людина, котра страждає на психоз, неадекватно реагує на більшість ситуацій оточуючого життя. До таких розладів відноситься маніакально-депресивний психоз з глибокими змінами настрою від манії до депресії, яка супроводжується суіцидальними думками. Широко розповсюдженим захворюванням є шизофренія, при якій можуть бути марення, голоси і видіння. Для цих хворих «нічні жахи» стають реальністю. Оточуюче чудернацько змінює свої форми, а значення, яке надається окремим фактам, не має реальних підстав.

         Серед тих, хто страждає на шизофренію і маніакально-депресивний психоз, частота суїцидів досить велика: четверта частина суіцидантів – люди з цього контингенту. Як показують численні дослідження, від 3 до 12 відсотків хворих на шизофренію здійснюють самогубства. Причому ризик суїциду протягом їх життя коливається від 15 до 20 відсотків. Вони часто здійснюють суїциди від відчаю, коли раптово усвідомлюють неспроможність контролювати свою долю або в силу хвилювань і постійних галюцинацій.

         Фактори ризику

        Можна визначити такі фактори ризику для тих, у кого спостерігається схильність до суїциду:

{C}-          попередні спроби самогубства;   суіцидальні загрози, прямі та замасковані;

{C}-          суїциди в сім’ї чи спроби суїцидів;  алкоголізм;

{C}-          хронічне вживання наркотиків і токсичних препаратів;

{C}-          афективні розлади, особливо важкі депресії;

{C}-          хронічні або смертельні захворювання, наприклад СНІД;

{C}-          тяжкі втрати, наприклад смерть близької людини, особливо протягом першого року після втрати;

{C}-          сімейні проблеми, наприклад розлучення;

{C}-          фінансові проблеми, наприклад втрата роботи.

ІІІ. Допомога  при  потенційному  суїциді

         Підбирайте ключі до розгадки суїциду

         Суіцидальна превенція полягає не тільки в піклуванні й участі друзів, а і в здатності розпізнати ознаки можливої небезпеки: суіцидальні погрози, які передують спробі самогубства; депресія, значні зміни поведінки чи особистості людини, а також приготування до останнього волевиявлення. Відзначте прояви безпомічності й безнадії і з’ясуйте, чи не є ця людина одинокою та ізольованою.

         Розповідаючи про ці ознаки іншим людям,  ви можете зруйнувати міфи і помилкові уявлення, які заважають попередити численні суїциди. Чим більше буде людей, які усвідомлюють ці застереження, тим більшими будуть шанси на те, що самогубство, дійсно, колись зникне із переліку основних причин смерті.

         Прийміть суіциданта як особистість

         Припустіть, що людина дійсно є суіцидальної особистістю. Не вважайте, що вона не здатна і не може наважитися на самогубство. Інколи спокусливо сказати, що ніхто не може утримати людину від суїциду. Саме тому тисячі людей – різного віку, національностей, з різних соціальних груп – здійснюють самогубства. Не дозволяйте іншим вводити вас в оману відносно несерйозності конкретної ситуації. Якщо ви думаєте, що комусь загрожує небезпека самогубства, дійте у відповідності зі своїми власними почуттями і переконаннями. Небезпека, що ви перебільшите потенційну загрозу, - ніщо порівняно з тим, що хтось може загинути в результаті вашого невтручання.

         Налагодьте турботливі стосунки

         Не існує вичерпної відповіді на таке серйозне запитання: як можна попередити самогубство? Але ви можете зробити величезний крок вперед, якщо приймете людину, котра перебуває у відчаї. У цій ситуації є час не для моралізування, а для доброзичливої підтримки, яку потрібно висловлювати не лише словами, але й невербально. В подальшому дуже багато буде залежати від якості ваших стосунків. Для того, хто відчуває, що він не потрібний і не любимий, турбота чуйної людини є могутнім підбадьорливим засобом. Саме приймаючи таку людину, ви зможете проникнути в її ізольовану душу.

         Будьте уважним слухачем

         Якщо людина перебуває в депресивному стані, то їй більше потрібно говорити самій, аніж слухати когось. Вона страждає від сильного почуття відчуження і не завжди готова сприйняти ваші поради, відгукнутися на ваші думки і потреби. Це може викликати в оточуючих фрустрацію, образу чи гнів, страх знехтування, небажаності, безсилля чи непотрібності. Незважаючи на це, не засуджуйте таку людину, пам’ятайте, що їй важко зосередитися на чомусь, окрім своєї безвиході. Вона хоче позбутися болю, але не може знайти виходу. Спробуйте по можливості залишитися спокійним і розуміючим. Ви можете надати безцінну допомогу, вислухавши розповідь про почуття цієї людини, - що б то не було – печаль, провина, страх чи гнів. Інколи, якщо ви просто мовчки посидите з нею, це буде доказом вашої зацікавленості й турботи.

         Як психологи, так і неспеціалісти мають розвивати в собі мистецтво «слухати». Це передбачає проникнення в те, що «висловлюється» невербально: поведінкою, апетитом, настроєм і мімікою, рухами, порушенням сну, здатністю до імпульсивних вчинків у гострій кризовій ситуації. Незважаючи на те, що основні передвісники самогубства часто завуальовані, уважний слухач їх може розпізнати.

         Не  сперечайтеся

         Зустрічаючись із суіцидальної загрозою, друзі та родичі часто відповідають: «Подумай, ти живеш набагато краще, аніж інші, ти мав би дякувати долі» або « Ти розумієш, які нещастя і сором чекають твою сім’ю?». Такі відповіді зразу блокують подальше обговорення і викликають у нещасного ще більшу пригніченість. Бажаючи допомогти таким чином, близькі сприяють зворотньому ефекту.

         Ні в якому разі не виявляйте агресії, якщо ви присутні під час розмови про самогубство, і спробуйте не висловлювати обурення тим, що почули. Вступаючи в дискусію з пригніченою людиною, ви можете не лише програти суперечку, а й втратити людину.

         Запитуйте

Якщо ви вдаєтеся до таких непрямих запитань, як : «Я сподіваюся, що ти не вчиниш самогубства?»,то в них передбачається відповідь, яку ви б хотіли почути. Якщо близький відповість: «Ні»,то важко буде допомогти йому вийти з суіцидальної кризи.

      Найкраще запитати прямо: «Ти думаєш про самогубство?».Це не викличе подібної думки, якщо її раніше не було. Але якщо людина думає про самогубство і, на кінець, знаходить когось, кому

небайдуже її хвилювання і хто згодний обговорити цю заборонену тему, то вона часто почуває полегшення, одержує можливість зрозуміти свої почуття і досягнути катарсису.

        Потрібно спокійно і зрозуміло запитати про  небезпечну ситуацію, наприклад: «З якого часу ви вважаєте своє життя настільки безнадійним?»,
 «Як ви думаєте, чому у вас з’явилися ці почуття?», «Чи є у вас якісь конкретні
міркування про те, яким чином покінчити з собою?», «Якщо ви раніше думали
про самогубство, що вас зупиняло?». Щоб допомогти суіциданту зрозуміти свої думки, можна інколи перефразувати, повторити найбільш суттєві його відповіді: «Іншими словами, ви говорите…». Ваша згода вислухати і обговорити те, чим хочуть поділитися з вами, буде великим полегшенням для людини, яка замкнулася в собі, яка відчуває страх осуду і готова до того, щоб відійти.

         Не  пропонуйте невиправданих утіх

         Одним із важливих, механізмів психологічного захисту є раціоналізація. Після того, як ви почули від когось про суіцидальні загрозу, у вас може з’явитися бажання сказати: «Ні, ви насправді так не думаєте», «Це швидко пройде».

         Причина, з якої суіцидант посвячує в свої думки, полягає у бажанні викликати занепокоєність його ситуацією. Якщо ви не виявите зацікавленості та чуйності, то депресивна людина може вважати судження типу: «Ви насправді так не думаєте» - проявом зневаги і недовіри. Суіциданти з презирством ставляться до зауважень на зразок: «Нічого, нічого, у інших є такі ж проблеми, як у тебе» та до інших подібних кліше, оскільки вони різко контрастують з їхніми стражданнями. Ці фрази лише принижують їх почуття і примушують відчувати себе ще більш непотрібними.

         Пропонуйте конструктивні підходи

         Одне з найважливіших завдань профілактики суїциду полягає в тому, щоб допомогти суіциданту визначити джерело психічного дискомфорту. Це важко, оскільки «живильним середовищем» самогубства є секретність. Найбільш доцільними запитаннями можуть бути: «Що з вами сталося за останній час?», «Коли ви відчули себе гірше?», «Що відбулося у вашому житті з того часу, як виникли ці зміни?», «Кого із оточуючих вони стосувалися?». Потенційному самогубцю потрібно допомогти ідентифікувати проблему і якомога точніше визначити, що її поглиблює, а також переконати в тому, що він може говорити про почуття без сорому, навіть про такі негативні емоції, як ненависть чи бажання помсти. Якщо людина все ж таки не наважується виявляти свої приховані почуття, то можливо, ви зможете отримати відповідь, зауваживши: «Мені здається, ви дуже схвильовані», «Я бачу, вам зараз хочеться плакати». Доцільно сказати: « Все-таки ви схвильовані. Може, якщо ви поділитеся своїми проблемами зі мною, я спробую зрозуміти вас».

         Якщо кризова ситуація і емоції названі, то далі потрібно вияснити, як людина вирішувала схожі ситуації у минулому. Це називається «оцінкою засобів вирішення проблем». Вона передбачає вислуховування опису попереднього досвіду в аналогічній ситуації. Можна запитати: «Чи не було у вас раніше схожих переживань?». Спробуйте спільно розкрити способи виходу з криз у минулому. Це може допомогти у вирішенні наявного конфлікту.

         З’ясуйте, що залишається позитивно значущим для людини?  Що вона ще цінить? Відзначте ознаки емоційного пожвавлення, коли мова буде вестися про «найкращий» час у житті, особливо слідкуйте за її очима. Хто ці люди, котрі продовжують хвилювати? Чи не виникло якихось альтернатив після аналізу життєвої ситуації? Чи не з’явилася надія?

         Вселяйте  надію

         Психотерапевти давно зробили висновок, що дуже цінним є зосередження на тому, що говорять чи почувають схильні до саморуйнування люди. Коли травматичні приховані думки виходять на поверхню, біда здається менш фатальною. У тривожної людини може з’явитися думка: «Я так і не знаю, як вирішити цю ситуацію. Але тепер, коли бачу свої труднощі, я думаю, що, можливо ще є якась надія».

         Надія допомагає людині вийти із полону думок про самогубство. У недавній історії прикладом цього може бути поведінка євреїв під час Холокосту, коли Гітлер намагався їх повністю винищити. Перед 1940 роком середньомісячне число самогубств складало 71,2. В травні того ж року, зразу після вторгнення нацистів, воно зросло до 371. Люди йшли на самогубство через страх потрапити у концентраційні табори. Євреї спочатку зберігали віру у звільнення чи возз’єднання сімей, серед них було порівняно мало суїцидів. Коли війна стала здаватися безкінечною і почали доходити чутки про розправи нацистів над мільйонами людей, то суїциди серед в’язнів таборів набрали форму епідемії. Ще одна хвиля  самогубств спостерігалася у кінці війни, коли вони дізнавалися про смерть своїх близьких чи повною мірою проникли ся жахом смертників, яких утримують в таборі.

         Записки, залишені самогубцями, відображають стан, коли людина втрачає останню краплю оптимізму, а їх близькі якось підтверджують марність надій. Хтось з цього приводу влучно відзначив: «Ми сміємося з людей, котрі сподіваються, відправляємо у лікарні тих, хто втратив надію». Як би то не було, надія має випливати із реальності. Немає сенсу говорити: «Не хвилюйся, все буде добре», - коли все добре бути НЕ може. Надія не може будуватися на порожніх фразах.

         Надії виникають не з відірваних від реалій фантазій, а з існуючої здатності хотіти і досягати. Померла близька людина не може повернутися, як не сподівайся. Але близькі померлого можуть відкрити для себе нове розуміння життя. Надія має бути обґрунтована: коли корабель розбивається об каміння, є різниця між надією допливти до найближчої землі чи досягнути протилежного берега океану. Коли люди повністю втрачають надію на гідне майбутнє, їм потрібно запропонувати альтернативу: «До кого ви могли б звернутися за допомогою?», «Як можна було б змінити ситуацію?», «Якщо зовнішньому втручанню ви могли б протистояти?».

         Важливо допомогти суіцидальних особам зрозуміти, що не потрібно зупинятися на одному полюсі емоцій. Людина може любити і в той же час інколи відчувати відверту ненависть: сенс життя не зникає, навіть якщо воно приносить душевні страждання. Темрява і світло, радощі і печалі, щастя і страждання є нероздільно переплетеними нитками у тканині людського існування. Таким чином, основи для реалістичної надії мають бути подані чесно, переконливо і м’яко. Дуже важливо, якщо ви підкреслите людські можливості й силу, а також те, що кризові стани, звичайно, минають, а самогубство безповоротне.

         Оцініть міру ризику самогубства

         Спробуйте визначити серйозність можливого суїциду. Адже наміри бувають різні – починаючи від скороминучих, нечітких думок про таку можливість і закінчуючи чітко розробленим планом самогубства певним способом: отруєння, стрибок з висоти, використання вогнепальної зброї чи мотузки. Важливо з’ясувати й інші негативні фактори: алкоголізм, вживання наркотиків, міру емоційних розладів і дезорганізації поведінки, почуття безнадії і безпомічності. Незаперечним фактом є те, що чим детальніше розроблений план самогубства, тим вищий його потенційний ризик.

  Не залишайте людину одну у випадку ситуації високого    суіцидального ризику

         Залишайтеся з нею якомога довше чи попросіть когось побути поруч, доки не пройде криза чи не з’явиться допомога. Можливо, доведеться зателефонувати на станцію швидкої допомоги або звернутися до спеціаліста. Пам’ятайте, що  підтримка вимагає від вас певної відповідальності.

         Для того, щоб показати людині, що оточення турбується про неї, і створити почуття життєвої перспективи, ви можете укласти з нею так званий суіцидальних контракт. Тобто попросити зв’язатися з вами перед тим, як людина наважиться на суіцидальні дії для того, щоб ви ще раз могли обговорити можливі альтернативи. Як не дивно, але така згода може виявитися досить ефективною.

         Зверніться за допомогою до спеціалістів

         У суіцидантів звужене поле зору, своєрідна тунельна свідомість. Вони не можуть самостійно вирішувати складні проблеми. Перше їх прохання – це часто прохання про допомогу. Друзі, без сумніву, можуть мати щирі наміри, але їм може не вистачати вміння і досвіду, крім того, вони бувають схильні до надмірної емоційності.

         Для тих, хто має суіцидальні тенденції, хорошим помічником може бути священик. Серед священнослужителів є багато розуміючих, чуйних і достойних довіри людей. Але є серед них і такі, що не підготовлені до кризового втручання. Моралізуванням і банальним повчанням вони можуть підштовхнути суіциданта до більшої ізоляції і самозвинувачень.

         Надійним джерелом допомоги є сімейні лікарі. Вони, як правило. Добре інформовані, можуть правильно оцінити серйозність ситуації і направити людину до компетентного спеціаліста. Спочатку, доки пацієнт не отримав кваліфікованої допомоги, сімейний лікар може призначити йому ліки, щоб знизити інтенсивність депресивних переживань.

         Ні в якому разі при загрозі суіциду не можна недооцінювати допомогу психіатрів чи кваліфікованих психологів. Завдяки спеціальним знанням та вмінням спеціалісти можуть зрозуміти приховані почуття, потреби і сподівання людини.

         Якщо депресивна людина не схильна до співробітництва і не бажає зустрічатися зі спеціалістами, то ще однією формою допомоги є сімейна терапія. Усі члени сім’ї надають підтримку, висловлюють турботи і прикрощі, конструктивно визначають більш комфортний стиль спільного життя.

         Інколи єдиною альтернативою допомоги суіциданту,  якщо ситуація виявляється безнадійною, є госпіталізація у психіатричну лікарню. Зволікання в цьому може бути небезпечним; крім того госпіталізація може принести полегшення як хворому, так і сім’ї.

         Важливість збереження турботи і підтримки

         Якщо критична ситуація і пройшла, то спеціалісти чи сім’я не повинні дозволити собі розслаблення. Найгірше може бути попереду. За покращення часто приймають підвищення психічної активності хворого. Буває так, що напередодні самогубства депресивні люди кидаються у вир діяльності. Вони покаянно просять вибачення у всіх,  кого образили. Оточуючі відчувають полегкість і послаблюють пильність. Але така поведінка може свідчити про рішення розрахуватися зі всіма боргами і зобов’язаннями, після чого можна покінчити з собою. І дійсно, половина суіцидантів здійснює самогубство протягом трьох місяців після початку психологічної кризи.

         Інколи у клопотах оточуючі забувають про людей, котрі робили суіцидальні спроби. Багато хто ставиться до них, як до невмілих і невдах. Часто вони зустрічаються з подвійним презирством: з одного боку, вони «ненормальні», тому що хочуть померти, а з іншого – настільки «некомпетентні», що і цього не можуть зробити якісно. Емоційні проблеми, які приводять до суіциду, рідко вирішуються повністю, навіть коли здається, що гірше в минулому.

         Ніколи не потрібно обіцяти повної конфіденційності. Надання допомоги не значить дотримуватися повного мовчання. Як правило, подаючи сигнали можливого самогубства, людина, яка у відчаї, просить про допомогу. І без сумніву, ситуація не вирішиться до того часу, доки суіцидальна людина не адаптується в соціумі.

ІІІ. Програма корекційної та профілактичної роботи

із школярами з «групи ризику»

      1. Виявлення дітей, котрі мають труднощі у навчанні, проблеми в поведінці й ознаки емоційних розладів як можливої «групи ризику», включає:

         - бесіди з класоводами, класними керівниками та вчителями-предметниками;

         - спостереження в класах; - тестування, соціометричні дослідження, аналіз анкет школярів;         - бесіди і консультації для батьків, діти яких мають труднощі у навчанні, проблеми в поведінці й ознаки емоційних розладів.

     2. Визначення причин труднощів учнів «групи ризику» можливе через:

         - індивідуальні обстеження дітей «групи ризику» (тестування, бесіди, інтерв’ю);

         - функціональний аналіз проблем дитини, виявлення головних причин, які

обумовлюють труднощі;         - визначення типу «групи ризику» та міри небезпеки.

    3. Можливі шляхи подолання труднощів:

         - переадресування до спеціалістів – дитячого психоневролога, психотерапевта, в соціальні служби;         - індивідуальна чи групова психолого-педагогічна корекція;

         - робота психолога з сім’єю: рекомендації щодо перебудови сімейних стосунків, зміни стилю виховання;         - рекомендації учителям про вибір індивідуального педагогічного стилю спілкування з певною дитиною;         - зниження вимог до виконання навчальної програми;         - тимчасовий перехід на індивідуальну («домашню») форму навчання;

         - зміна дитячого колективу;         - переведення до іншого вчителя;

         - заохочення до позашкільної діяльності, створення «ситуації успіху»;

         - допомога сім’ї з боку вихователів, соціальних педагогів, служб з охорони дитинства. У крайньому разі – клопотання про позбавлення  батьківських прав.

      4. Психологічна просвіта учителів та батьків включає:

         - психолого-педагогічні семінари: «Емоційні розлади у дітей», «Фактори, які впливають на суіцидальну поведінку в молодому віці», «Шляхи допомоги при потенційному суіциді»;

         - виступити на батьківських зборах, «батьківських університетах», де в узагальненому вигляді повідомляються дані, отримані в результаті психологічних досліджень, пропонуються рекомендації для поліпшення емоційного клімату в сім’ї, запобігання та корекції емоційних дитячих розладів, шляхи профілактики суіциду. На індивідуальні консультації запрошуються батьки дітей, умовно віднесених до «групи ризику».

     5. Робота з педагогічним колективом:

         - психолого-педагогічний консиліум чи спеціальна педрада, присвячена профілактиці суіцидів. Під час підготовки до педради проводиться вивчення психологічного клімату в учнівських колективах, розподілу ролей, виявлення учнів, які займають статус лідерів чи відкинутих. Виявлення «групи ризику» і складання списків по кожному класу;

         - індивідуальні бесіди та консультації з педагогами за результатами тестувань, спостережень; рекомендації з вибору адекватних методів педагогічного впливу стосовно класу в цілому і окремих учнів;         - педагогічні консиліуми по окремих учнях з «групи ризику»;

         - участь у розробці заходів з надання допомоги дітям із соціально неблагополучних сімей.

     6. Корекційні заходи з учнями:

         - групи психологічної корекції, тренінгові групи із залученням дітей, які виявили схильність до емоційних розладів;        

         - групові та індивідуальні консультації з учнями;

         - окремі елементи соціально-психологічного тренінгу з групою учнів чи з класом;

         - розбір кризових ситуацій в колективі класу.

7. Робота з батьками:

         - виступи на батьківських зборах;         - зустрічі з сім’єю;

         - індивідуальне консультування: рекомендації з налагодження дитячо-батьківських стосунків, зміни, у разі необхідності, стилю виховання; переадресування до інших спеціалістів.